До воїнів з молитвою

Шевчук А. 1

Шевчук А. 1Під час посту кожна людина намагається переосмислити своє життя, відмовитися від чогось, подумати про те, що дав людям Христос, свідомо йдучи на Хрест. У ці дні ми дуже багато молимося: хтось разом з родиною в хаті, хтось у церкві. І всі ці наші молитви доходять до Господа, а Він посилає нам те, на що кожен з нас заслуговує.

 

Коли ми (учні НВК СЗШ №2-гімназія, вчителі, священики, сестри-служебниці) прийшли до військового санаторію, щоб разом з воїнами, які перебувають на реабілітації після госпіталю, спільно помолитися, то, скажемо відверто, дуже хвилювалися. Адже не були впевнені, що хлопці, змучені, виснажені після довготривалого лікування, захочуть кудись йти. Але коли до зали почали заходити наші герої (хто на милицях, хто з паличкою, хто у светрику лише з одним рукавом), ми зрозуміли, що Бог дозволить нам спільно розважити над останньою дорогою Христа на Голгофу.

Учні читали стації, сестра Христина віртуозно грала на скрипці, лунали християнські пісні… Здавалося, що ми крок за кроком ідемо за Христом, переживаючи трагічні моменти. Панувала блаженна тиша. А на очах отих ще юних хлопців, що пройшли свою «хресну» дорогу, час від часу з‘являлися сльози.

{gallery}ato2015mol{/gallery}

А ще героїв розчулили невеличкі подарунки (писанки, листівочки, солодощі), виготовлені дітьми власноруч і з любов‘ю подаровані їм.

Після молитви пролунав гімн України. Весь зал скандував: «Герої не вмирають!» Але ніхто не хотів іти. Усі за цю годину стали дуже близькими, один одному дякували, намагалися щось добре сказати. І всі (від малого до великого) говорили: «Україна є і буде, тому що є Бог, є молитва, є Українці!»

А на наступний день троє з воїнів завітали до школи гімназії. При вході вони звернули увагу на пам‘ятну дошку загиблому герою Сергієві Шевчуку, і виявилося, що один із бійців знав Сергія і разом з ним деякий час воював пліч-о-пліч. А коли побачив донечку друга, то не стримав скупої чоловічої сльози. До речі, гості принесли з собою дитячі малюнки, які давали їм душевну розраду на війні. І яким було здивування у всіх, коли вияснилося, що їх намалювали дівчатка нашої школи Дикало Катеринка, Олексюк Оленка. Уявляєте, ці малюнки пройшли з бійцями пекло війни.

Побували воїни і в старших класах (7А, 8А), де розповіли учням багато цікавого і зі свого життя, і з суворих воєнних буднів. Звичайно ж, не обійшлося і без фотосесії. Усім хотілося сфотографуватися з героями, просто постояти поруч або потиснути руку, обійняти.

Коли гості йшли, їх проводжали усією школою. Хтось з учнів вигукнув: «Я не хочу, щоб вони йшли геть, вони такі добрі, у них такі світлі та хороші обличчя!»

Тепер ми ще більше впевнилися, що цю війну переможемо Ми – Українці, і ніякий ворог не буде топтати своїм брудним чоботом нашу землю, бо є кому її захищати. А ми будемо молитися за вас, герої. Дякуємо вам!

Слава Україні! Героям слава!

Марія Мількович.

Поширити: