П’ята колона

Замітка 1 1

Замітка 1 1В рамках проведення місячника правових знань, з метою виховання школярів інтересу до правових знань проведено міський конкурс шкільних газет (в рамках учнівського самоврядування) та конкурс на кращу замітку в газету про місячник правових знань, в якому учні нашої школи вкотре отримали перемогу і заслужене І місце.

Тут ви маєте можливість ознайомитись з цією заміткою.

 

 

«П`ята колона»

Я ніколи не дозволяла собі думати, що в Україні є п’ята колона. Але ж вона вже йде потоптом по моїй душі! Раніше ж принаймі ненависть до українців хоч якось камуфлювалася, а тепер просто готові знищити: «Хотєли свою независимость? Вот вам!» Виїли Україну зсередини, як лисиця бік у спартанця, ще й дивуються – чого ж вона така скособочена? Чого кульгає в Європу, тримаючись за скривавлений бік?

Дивний ми народ, українці. Мріяли, чекали і надіялися… А тим часом хтось роздивлявся на нас, як в оптичний приціл. Тотальне жлобство свідомо прищеплювалось людям, перетворюючи їх на масу. Масі не треба мистецтва, масі не треба культури – масі треба закласти у підсвідомість, і вона піде у спроектований бік. Це ж треба так скористатися свободою, щоб напродукувати стільки сміття. У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало. Свобода хамства, інтоксикація слова, внутрішньовенне вливання брехні. Цензури немає. Свобода не слова, а ненависті до України. Україною правили люди, які її не любили і яка їм чужа. Виснаження нації. Страшна помста імперії – хотіли свою державу – маєте. Ось вам культура, ось вам Троянський кінь, з нього повискакували усі парторги, комсорги, райкомівці і обкомівці. Вони очолили державу, вони її і розвалили. Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма не свободи, одягнута в національну символіку, вдекорована атрибутами демократії.

Триста років ходимо по колу. З чим прийшли у ХХ століття, з тим входимо і в ХХІ століття. Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б`ючи у тій самій ступі ту ж саму олію. У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через 100 років – а вона та сама. Ми думаємо, що це у нас шляхетна

толерантність, а це у нас воляче терпіння. Націю запрограмували на безвихідь. Оптимістичний у нас Гімн. Тішилися, що Україна ще не вмерла. Сподівались, що наші воріженьки згинуть, як роса на сонці. Випаруються. Вірили, що нам усміхнеться доля. Чекали, а вона не усміхалась. Доля не усміхається рабам, доля усміхається людям.

Ось воно виросло – перше покоління Незалежності. Вони йдуть, побравшись за руки, і скандують. Їх справді багато ї їх не подолати. Вони вільні і розкуті. У них обличчя не зсудомлені болем подвижництва. Вони безстрашні йдуть на ту стіну. Дай Бог, щоб ми об неї розбились, а перед нами вона розтупилась. Немає часу на поразку. Є час на дії. Є високовольтна лінія духу, яка проходить через усі віки. До неї треба підключитись і це буде рух опору.

Тому ж, мої кохані українці, слухаймо серця, а не радіо, дивимося в очі, а не на екран телевізора, відкриваєм душі, а не сторінки в Інтернеті. І завжди будемо знати правду… Не дивіться на Україну, як на землю своїх батьків. Дивіться на неї, як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни…

Учнівське самоврядування

НВК «СЗШ№2- гімназія»

{gallery}Im_news/5k{/gallery}

Поділитись цим: